Концепція «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року

ПРЕАМБУЛА

Формування Концепції «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року (далі – Концепція) зумовлено суттєвою трансформацією підходів до розвитку енергетики в світі у контексті нового “зеленого” енергетичного переходу з особливою увагою до проблем боротьби зі зміною клімату та сталого розвитку економіки. Підписання Паризької угоди у 2015 році окреслило нові міжнародні зобов’язання держав в контексті посилення кліматичної політики. Ці зміни мають безпосередній вплив на країни-партнерів України, зокрема держав-членів Європейського Союзу, де наразі відбувається формування оновленої спільної кліматичної та енергетичної політики.

Оголошена новообраною президенткою Європейської Комісії Урсулою фон дер Ляєн стратегічна мета переходу до кліматично нейтрального розвитку ЄС до 2050 року у програмі «Європейська Зелена Угода» («European Green Deal»), безумовно, зумовить суттєве пришвидшення енергетичних трансформацій в країнах ЄС, що відображатиметься на усіх сферах економіки, а також на співпраці з іншими країнами Європи та світу. Ці трансформації стануть одночасно великим викликом та можливістю для України, як держави, що має надзвичайну амбітну Угоду про Асоціацію з ЄС, а також співпрацю в рамках Енергетичного Співтовариства.

Вдала адаптація кліматично-енергетичної політики України до нових реалій дозволить досягнути довготривалого мультиплікативного ефекту, що забезпечить сталий розвиток та конкурентоздатність нашій державі.

Саме тому, враховуючи закріплений в Конституції України стратегічний курс до повноцінного членства нашої держави в Європейському Союзу, міжнародні зобов’язання України, а також об’єктивні потреби у постійному вдосконаленні стратегічного планування в енергетичній сфері, Радою національної безпеки і оборони України прийнято рішення щодо необхідності забезпечити перегляд Енергетичної стратегії України на період до 2035 року «Безпека, ефективність, конкурентоспроможність», схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 605-р, у зв’язку з чим, Урядом України розпочато розробку Концепції.

ПРАГМАТИЧНИЙ ПІДХІД

Визначна особливість Концепції полягає у тому, що вона базується на багатофакторному економіко-математичному моделюванні сценаріїв розвитку енергетичного сектору України із перспективою на період до 2050 року, здійсненому для визначення цілі другого НВВ України відповідно до Паризької угоди.

Цей підхід базується на найкращих світових практиках складання документів стратегічного планування в енергетиці, зокрема тих, які застосовуються в Міжнародному енергетичному агентстві (МЕА) та інших міжнародних організаціях, а також в ЄС.

Пропонується новий підхід до стратегування – визначальною ціллю стає зменшення обсягу викидів парникових газів (ПГ) таким чином, щоб забезпечити перехід до кліматично нейтральної економіки України у 2070 році в соціально прийнятний спосіб. Проміжною ціллю при такому переході стане скорочення викидів ПГ в 2030 році до рівня, який буде визначено в другому НВВ України відповідно до вимог кліматичної Паризької угоди, який, в свою чергу, відповідатиме висновкам Спеціального звіту Міжурядової групи експертів з питань змін клімату (МГЕЗК) про наслідки підвищення глобальної середньої температури на 1,5°С.

Концепція є динамічним документом і буде оновлюватися з урахуванням майбутніх тенденцій і змін в світовій кліматичній, екологічній, економічній, енергетичній політиці, розвитку технологій, методів управління та знань. Планом реалізації Концепції на найближче десятиліття буде Інтегрований план з боротьби зі зміною клімату та розвитку енергетики до 2030 року.

1.ПЕРЕДУМОВИ ТА НЕОБХІДНІСТЬ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ПЕРЕХОДУ

Боротьба зі зміною клімату є глобальним викликом, який вимагає широкої міжнародної співпраці, консенсус щодо якої знайшов відображення у низці послідовно укладених міжнародних угод: Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН), Кіотському протоколі, Паризькій угоді. Україна залишається активним учасником міжнародної боротьби зі зміною клімату і послідовно ратифікувала усі зазначені угоди.

Україна стала однією з перших європейських країн, ратифікувавши 14 липня 2016 року Паризьку угоду, одним із аргументів чого стали питання суттєвих кліматичних змін на території України, що зумовлюють підвищення ризиків для здоров’я і життєдіяльності людини, природних екосистем та секторів економіки, а також питання забезпечення національної, екологічної, економічної та енергетичної безпеки України.

Основними негативними наслідками зміни клімату в Україні, про які говорять українські вчені, є: підвищення ризиків для здоров’я людини, пов’язаних практично з усіма проявами гідрометеорологічних явищ; значне зменшення врожаїв основних сільськогосподарських культур; загострення проблем з водопостачанням вже не тільки південних і південно-східних регіонів; посилення деградації земель та опустелювання; зменшення продуктивності, життєздатності та стійкості лісів; пришвидшення деградації екосистем; виникнення аварій і нестабільного функціонування електричних мереж та централізованих систем теплопостачання, інших об’єктів інфраструктури та багато іншого.

У листопаді 2018 року Європейська Комісія представила довгострокову стратегічну концепцію зниження викидів ПГ, показавши, яким чином Європа може прокласти шлях до кліматичної нейтральності – економіки з нетто-нульовими викидами ПГ до 2050 року. Вона містить сім основних стратегічних складових: максимізація енергоефективності; максимальне розгортання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ) та електрифікації; перехід до екологічно-чистого транспорту; запровадження циркулярної економіки (економіки замкнутого циклу); розробки «розумних» мереж та комунікацій; розширення біоенергетики та природного поглинання вуглецю; поглинання решти викидів СО2 за рахунок технологій поглинання та зберігання вуглецю (carbon capture and storage).

Залишаючись й надалі активним учасником глобальної боротьби зі зміною клімату та адаптації до неї, визнаючи свою відповідальність за досягнення цілей Паризької угоди та керуючись національними інтересами та пріоритетами, Уряд України пропонує Концепцію, побудовану на сучасних світових наукових знаннях та практиках, яка передбачає таку динаміку скорочення викидів ПГ, щоб перейти до кліматично нейтральної економіки в другій половині цього століття на основі справедливості та у контексті сталого розвитку і зусиль з викорінення бідності, як того вимагає стаття 4 Паризької угоди.

Енергоефективність та ВДЕ стають визначальними напрямами енергетичного переходу України. Значний прогрес у покращенні ефективного використання енергії дозволить суттєво зменшити потреби у виробництві додаткових обсягів енергоресурсів, необхідних для прогнозованого зростання ВВП та покращення добробуту громадян. У той же час, сама структура необхідних енергетичних ресурсів буде зазнавати суттєвих змін, передусім через випереджальну електрифікацію економіки (транспорт, промисловість, будівлі), що вимагатиме значного збільшення частки ВДЕ при виробництві електроенергії та відповідного зменшення використання викопних видів палива.

У свою чергу, «зелений» енергетичний перехід дозволить досягнути такі основні цілі:

Україна – енергонезалежна та стійка до безпекових викликів країна;
В Україні виробництво та споживання енергії є сталим;
Україна є країною з кліматично нейтральною економікою до 2070 року.

Енергетичний перехід є вирішальним для зростання економіки України, покращення рівня життя громадян, створення нових можливостей для молоді, збільшення конкурентоздатності українських підприємств та власного виробництва, просування України в світових рейтингах свобод та бізнесу.

2.ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕКАРБОНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

2.1. Енергоефективність та енергозбереження

Енергоефективність та енергозбереження є пріоритетними напрямами енергетичної політики більшості країн світу. Підвищення енергоефективності дозволяє зменшити споживання енергетичних ресурсів, забезпечуючи при цьому зростання економіки та задоволення потреб громадян, а також призводить до підвищення конкурентоздатності національної економіки.

Однак, енергоємність та вуглецеємність ВВП України залишаються надзвичайно високими в порівнянні не лише з країнами Організації економічного співробітництва та розвитку (в три рази), але й так само з нашими східноєвропейськими сусідами.

Енергоефективність та ощадливе використання ресурсів є одним із найголовніших напрямів «зеленого» енергетичного переходу України і залишатиметься постійним пріоритетом Уряду. Для реалізації цього пріоритету необхідно впроваджувати політики і заходи, спрямовані на підвищення ефективності використання енергетичних ресурсів та енергозбереження з покращенням якості надання енергетичних послуг і постачання енергетичних ресурсів. Основну увагу необхідно спрямувати на житловий сектор, що має найбільший потенціал з підвищення енергоефективності.

Уряд має прикласти усіх зусиль, щоб первинна енергоємність ВВП та вуглецеємність України якнайшвидше відповідала середньому рівню 28-ми країн Європейського Союзу, при цьому подаючи приклад стрімкого підвищення енергоефективності та ощадливого використання ресурсів, зокрема, через проведення широкомасштабної термомодернізації бюджетних будівель та проведення публічних закупівель обов’язково з урахуванням критеріїв енергоефективності та екологічності.

2.2. Відновлювані джерела енергії

ВДЕ в поєднанні з підвищенням енергоефективності утворюють найпотужніший інструмент у декарбонізації національних та глобальної економік.

Україна володіє значним природним потенціалом для здійснення «зеленого» переходу в усіх секторах економіки. Враховуючи можливості та доступність сучасних технологій відновлюваної енергетики, а також стрімкий їх розвиток, Україні цілком під силу та економічно доцільно до 2050 року досягнути 70% частки ВДЕ у виробництві електроенергії. Причому значну частину (до 15%) має складати виробництво електроенергії за рахунок дахових сонячних електростанцій в домогосподарствах та бізнесі.

Передбачається значне збільшення ролі децентралізованого електропостачання, що вимагатиме використання сучасних технологій, пов’язаних з управлінням попитом, розподіленим накопиченням та розподіленою генерацією.

2.3. Поводження з відходами

Необхідно створити умови для підвищення стандартів життя населення шляхом впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, а саме:

запобігання утворенню, підготовці до повторного використання, видалення, перероблення або впровадження інших видів утилізації відходів;
переходу до економіки замкненого циклу, який передбачає, що обсяг продуктів, матеріалів і ресурсів використовується в економіці якомога довше і утворення відходів мінімізується;
запровадження розширеної відповідальності виробника та імпортерів продукції за прийняття повернутої продукції та відходів, які лишилися після її використання, а також подальше управління відходами;
впровадження підходу самодостатності, який передбачає створення інтегрованої адекватної мережі об’єктів з утилізації і видалення відходів, що дасть змогу державі чи регіону забезпечити самостійну утилізацію та видалення власних відходів.

2.4.Інноваційне сільське та лісове господарство

Сільське господарство займає незначну частку в структурі кінцевого енер- госпоживання, тим не менш цей сектор містить достатній потенціал для підвищення енергоефективності та переходу на відновлювані джерела енергії, та допомогу в цьому іншим секторам економіки. Для реалізації цього потенціалу необхідно:

підвищити енергетичну та ресурсну ефективність виробництва сільсько- господарської продукції та продуктів харчування;
скоротити до нуля споживання вуглецеємних енергоресурсів і максимізувати використання ВДЕ, щоб цей сектор економіки перейшов на повне самозабезпечення енергетичними ресурсами;
збільшити стале виробництво біомаси, біопалива та інших ВДЕ для підтримки реалізації «зеленого» переходу в інших секторах економіки.
лісове господарство відіграє ключову роль у нетехнологічному поглинанні ПГ, відтак держава як основний власник земель лісового фонду має можливість розширити потенціал чистого поглинання та утримання ПГ за рахунок:
- збільшення площ земель, вкритих лісовою рослинністю, створення нових лісів;
- сталого ведення лісового господарства, що враховують зміну клімату відповідно до концепції Climate Smart Forestry, підвищення рівня продуктивності та стійкості лісів;
- зменшення знеліснення, своєчасного відновлення лісів, раціонального розміщення лісів та насаджень, стимулювання заходів із озеленення населених пунктів.

2.5. Диджиталізація (цифровізація) економічних процесів

Діджиталізація є сучасним трендом трансформації економічних відносин і буде супроводжуватиметься значним скороченням залучення в обіг природних та технічних ресурсів, обсягу їх фізичних переміщень. Вона прискорюватиме швидкість економічних та адміністративних процесів, дозволить надавати послуги дистанційно, полегшуватиме урядування, оптимізуватиме переміщення людей та використання транспорту. Ці ефекти сприятимуть розбудові ресурсо- та енергоефективної, кліматично нейтральної економіки.

Декарбонізація енергетики буде супроводжуватись її децентралізацію та розвитком розподіленої генерації, які спричинятимуть стрімке збільшення кількості енергетичних об’єктів, зв’язків та ускладнення енергетичних систем. Управління такими системами потребуватиме принципово нової технологічної платформи, створення “розумних” мереж, побудованих на основі цифрових технологій та інформаційно- комунікаційних систем. Діджиталізація електричних мереж дозволить більш широко і надійно використовувати об’єкти відновлюваної енергетики, технології накопичування енергії, використовувати динамічне ціноутворення та залучати споживачів до управління попитом, дистанційного та “інтелектуального” керування енергоспоживанням.

3. ДЕКАРБОНІЗАЦІЯ ЕНЕРГЕТИКИ

3.1. Видобуток та постачання енергоресурсів

Зміна структури економіки України має забезпечити поступовий «зелений» перехід та зменшення частки видобувних галузей в економіці та експорті.

Збільшення використання ВДЕ спричинятиме скорочення потреби у традиційному викопному паливі та згортання окремих видобувних галузей, передусім у вугільному секторі.

Декарбонізації у секторах видобутку та постачання енергоресурсів сприятиме скорочення втрат при транспортуванні природного газу, електроенергії та тепла, що потребуватиме істотної модернізації магістральних та розподільних мереж, децентралізації енергопостачання тощо.

3.2. Електроенергетика

В електроенергетиці мають відбуватися паралельні процеси модернізації, скорочення викидів ПГ та поступового скорочення вугільної генерації шляхом соціальної прийнятності.

Повне заміщення вугільних теплових електростанцій (ТЕС) до 2050 року відбуватиметься за рахунок розвитку сонячної та вітрової генерації, електростанцій на біомасі у поєднанні з новими високоманевровими генеруючими потужностями на газі (в більш віддаленій перспективі на синтетичному газів виробленому завдяки ВДЕ), технологіями акумулювання та зберігання електроенергії для балансування в енергосистемі та, можливо, новими технологіями ядерної енергетики.

Передбачається збільшення частки коґенерації, і там, де буде економічно-доцільно, на спалювальних установках можуть використовуватись технології уловлювання та зберігання вуглецю (carbon capture and storage).

Частка атомної генерації в електроенергетичному балансі України зменшиться до рівня 20-25%, а гідроенергетики – залишиться на поточному рівні. Нові атомні потужності можуть будуватись на основі технології малих модульних ядерних реакторів. При цьому імпорт електроенергії не має відігравати суттєвої ролі в електрозабезпеченні секторів економіки, однак, разом із експортом електроенергії, відіграватиме вагому роль для балансування Об’єднаної енергетичної системи України.

3.3. Теплозабезпечення

В секторі теплозабезпечення доцільно розширити використання високоефективної коґенерації та триґенерації.

Нові коґенераційні установки для централізованого опалення мають передусім орієнтуватися на використання біомаси та біогазу.

В локальних і будинкових котельнях, приватних будівлях доцільно реалізовувати перехід в опаленні на біомасу, на рівні міських систем теплопостачання – перехід до децентралізованих систем з вільним доступом виробників до мереж та розглядати можливість електрифікації систем опалення. При цьому важливо стимулювати запровадження нових технологій геотермальної енергетики, теплових насосів.

3.4. Ринки та інфраструктура

Для забезпечення «зеленого» енергетичного переходу необхідно побудувати сучасні енергетичні ринки з високим ступенем відкритості та конкуренції, які стимулюватимуть гравців до оптимізації витрат та цін, а споживачів – до раціонального енергоспоживання. При цьому роль споживачів має змінитися у бік їхнього перетворення на активних гравців ринку в частині виробництва енергії та надання послуг балансування.

Важливим фактором розвитку конкуренції має бути інтеграція енергетичних ринків України з європейськими, торгівля енергетичними товарами та послугами, а також збільшення частки іноземних гравців на енергетичних ринках України. При цьому важливо забезпечити вільний, недискримінаційний і прозорий доступ третіх сторін до енергетичної інфраструктури (електричних, газових та теплових мереж), яка має бути істотно модернізована.

3.5. Цінова доступність енергетичних послуг

Перехід до кліматично нейтральної економіки буде супроводжуватись масштабними інвестиціями і витратами в енергетиці та секторах споживання, спрямованими на впровадження нових технологій виробництва, транспортування та споживання енергії. Тому важливим є розбудова не лише екологічно та кліматично дружньої, а й економічно доступної енергетики, щоб уникнути цінового шоку для споживачів, соціально-економічного і політичного спротиву, а забезпечити соціальну прийнятність «зеленого» енергетичного переходу.

Головними компенсаторами можливого зростання цін на енергію можуть бути широке впровадження сучасних інтелектуальних систем обліку, енергоефективне споживання, гнучкі цінові системи та управління попитом споживачів.

4.ДЕКАРБОНІЗАЦІЯ ЖИТЛОВИХ ТА НЕЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ

Споживання енергетичних ресурсів в житлових та нежитлових будівлях в Україні складає близько 40% від усіх спожитих в країні енергоресурсів, а кількість енергії спожитої на 1 кв. м у декілька разів перевищує відповідний показник в країнах ЄС з подібними кліматичними умовами.

Для здійснення «зеленого» енергетичного переходу України до 2050 року необхідно:

провести широкомасштабну термореновацію будівель для досягнення питомого споживання енергії на квадратний метр до середнього показника країн ЄС;
будувати нові енергоефективні будівлі, будівлі стандарту «пасивний дім»;
запровадити національну систему технічного регулювання з питань «зеленого» будівництва;
підвищити ефективність індивідуального опалення та охолодження будівель заміщуючи вуглецеємні енергоресурси (вугілля, газ) екологічно чистими – електричною та тепловою енергією з відновлюваних джерел (сонячної, геотермальної енергії, біопалива);
розвивати системи централізованого теплозабезпечення, охолодження та гарячого водопостачання, особливо у великих містах, на основі відновлюваних джерел енергії;
впровадити технології акумулювання енергії на побутовому рівні;
постійно інформувати та навчати населення і бізнес про доцільність здійснення заходів з підвищення енергоефективності.

Важливу роль буде приділено енергетичним кооперативам за прикладом європейських країн, які мають ставати вагомими гравцями на локальних енергетичних ринках, посилюючи конкуренцію та розвиток децентралізованої енергетики на основі відновлюваних джерел та з орієнтацію на місцеві енергетичні ресурси.

5.НИЗЬКОВУГЛЕЦЕВА ТА РЕСУРСОЕФЕКТИВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

Енергоємність ВВП промислового сектору України більш ніж вчетверо вища за середньоєвропейський показник, а відтак конкурентоспроможність вітчизняних товарів є значно нижчою порівняно з товарами, виробленими в ЄС. Однією з цілей Концепції є зниження енергоємності ВВП України до середнього рівня країн ЄС.

В Україні на промисловість припадає приблизно 30% загального енер- госпоживання. Більше половини енергоресурсів споживається чорною металургією. Для усунення цієї надважливої проблеми в межах здійснення “зеленого” енергетичного переходу необхідно:

знизити енергоємність вітчизняної промислової продукції до рівня економічно розвинених країн завдяки передовим та інноваційним енергоефективним технологіям, в тому числі електрифікації промислових процесів;
максимально ефективно повторно використовувати (утилізовувати) тепло, що утворюється від технологічних процесів;
впровадити технології акумулювання енергії на промисловому рівні;
інтенсифікувати широкомасштабне використання відновлюваних джерел енергії (біопалива та відходів, електричної та теплової енергії з ВДЕ) в промислових процесах для заміщення вуглецеємних ресурсів;
збільшити промислове виробництво та використання водню та інших синтетичних енергоресурсів, вироблених з відновлюваних джерел енергії;
запровадити циркулярну економіку для суттєвого підвищення ресурсної ефективності виробництва промислової продукції.

6.ЕКОЛОГІЧНОЧИСТИЙ ТРАНСПОРТ

Транспорт є важливим сектором енергоспоживання в Україні. У 2017 році на транспорт (в тому числі, трубопровідний) припадало більше 20% від кінцевого енергетичного споживання. Переважна більшість палива, що використовується в транспортному секторі, – це нафтопродукти (дизельне паливо та бензин) і природний газ.

Для декарбонізації та екологізації транспорту необхідно здійснити такі заходи:

повністю переоснастити парк транспортних засобів з двигунами внутрішнього згоряння на електричні, водневі транспортні засоби та автомобілі на паливних елементах або інші, що відповідатимуть критеріям сталості та екологічності;
оптимізувати структуру пасажиро- та вантажопотоку шляхом збільшення частки пасажиропотоку громадським транспортом, а частки вантажопотоку залізничним транспортом;
удосконалити планування транспортної мережі та маршрутів громадського транспорту, розвивати використання екологічного транспорту та мікромобільність у містах;
запровадити технології інтермодального вантажного транспорту;
модернізувати та збільшити кількість водних і річкових портів;
запровадити енергозбереження на всьому технологічному ланцюгу.

7.НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ІННОВАЦІЇ

7.1. Збільшення частки наукових досліджень в кліматичній сфері

Розвиток українських кліматичних досліджень доцільно будувати в контексті долучення до міжнародних досліджень (інтеграція в існуючі дослідницькі проекти, створення консорціумів), які проводяться під егідою економічно-розвинених країн світу (наприклад, програми ЄС Horizon-2020, програми США, Японії та ін.), міждержавних проектів тощо.

Необхідно забезпечити взаємодію українських науковців з провідними науковими установами світу.

Науковим дослідженням у питаннях пошуку шляхів, технологій, методів, засобів тощо в сфері боротьби зі зміною клімату та адаптації до неї буде надано статус пріоритетних і відповідна підтримка Уряду.

7.2. Всебічна підтримка інновацій, стартапів, пілотних проектів

Підтримка інновацій, стартапів, пілотних проектів тощо має здійснюватися як за приватні, так і за бюджетні кошти, оскільки така комбінація дозволяє підтримувати проекти/стартапи на різних етапах (з різним ступенем ризику).

Цілями державної підтримки інновацій та стартапів має стати створення робочих місць у «зеленій» циркулярній економіці України з урахуванням рівномірного регіонального розподілу.

Державне фінансування досліджень та інновацій має базуватися на конкурентних засадах, а обсяг підтримки зростати, щоб як найшвидше досягти не менше 3% ВВП. Для цих потреб буде створено спеціальні програми Українського фонду стартапів та спеціалізований національний фонд підтримки наукових проектів із незалежним наглядовим органом. Особливу увагу буде приділено молодим дослідникам та науковцям.

7.3.Посилення та поглиблення співпраці науки та бізнесу

За прикладом кращої європейської практики, перехід до кліматично нейтральної економіки потребуватиме системної інтеграції освіти, науки та бізнесу. Така інтеграція є критично важливою для сталого кадрового, фінансового та технологічного забезпечення інноваційної діяльності в енергетиці та енергетичному машинобудуванні, сприятиме виникненню інноваційних та виробничих кластерів, поліпшенню зайнятості, особливо серед молоді.

Заохочення співпраці бізнесу та науково-дослідних установ буде відбуватися як за рахунок зміни механізмів публічно-приватного партнерства, так і продовження реформи вищої освіти, оскільки основними центрами досліджень будуть університети.

8.ІНВЕСТИЦІЇ ТА ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

8.1. Вартість переходу

Уряд забезпечить створення сприятливого інвестиційного клімату для здійснення «зеленого» енергетичного переходу, щоб заохочувати бізнес та населення до інвестицій як в чисті та кліматично дружні технології, так і у відповідну інфраструктуру.

Для переходу України до кліматично-нейтральної економіки необхідно щорічно забезпечувати залучення інвестицій в середньому на рівні 5% від ВВП.

Витрати домогосподарств на придбання енергетичного обладнання, засобів опалення, транспортних засобів тощо відіграють дуже важливу роль у формуванні технологічної структури економіки і мають бути спрямовані на інвестування в енергоефективність, відновлювану енергетику, інтелектуалізацію систем управління енергоспоживанням тощо.

8.2. Фінансова політика та підтримка держави в стимулюванні переходу

Більшість інвестицій буде здійснена приватними гравцями, особливо операторами мереж, що вимагатиме зміни підходу до тарифоутворення – від систем «витрати плюс» до таких, що стимулюють інвестиції.

Цінова політика має передбачати відмову від будь-якого регулювання кінцевих цін, проте включати рамкові умови для всіх, у т.ч. розширення бази екологічного податку, оподаткування екстерналій для викопних видів палива та систему торгівлі викидами (у т.ч. вторинний ринок).

Схеми підтримки ВДЕ будуть включати визначення вартості генерації електро- енергії/тепла/холоду на конкурентних засадах та перехід від монетарної підтримки (пільгові ціни/тарифи) до інших форм (наприклад, пільгове підключення, пріоритетний доступ до мереж тощо).

Буде вдосконалено програми «теплих» кредитів і продуктів Фонду енерго- ефективності, зокрема їх спрощення та більша диференціація для масштабування проектів комплексної термомодернізації як багатоквартирних, так й індивідуальних будинків.

Будь-яка державна допомога повинна відповідати вимогам Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, тобто не спотворювати конкуренцію на ринках.

Державна допомога для розвитку викопних видів палива повинна бути дозволена лише для заходів з декарбонізації енергетики та/або заходів, що сприятимуть досягненню стратегічних цілей із забезпечення енергетичної безпеки та досягнення енергетичної незалежності України, із обов’язковою оцінкою відповідності законодавству України та принципам acquis ЄС. Відповідний підхід до застосування державної допомоги для розвитку викопних видів палива повинен бути розроблений у середньостроковій перспективі, зокрема шляхом визначення відповідних критеріїв Кабінетом Міністрів України.

Пріоритетними напрямками надання державної допомоги у формі прямих субсидій та фіскальних стимулів є енергоефективність у будівлях (зокрема, публічних), «зелений» транспорт, науково-дослідні розробки, підтримка експорту послуг тощо. Окремі фонди і програми буде запроваджено для співфінансування муніципальних ініціатив з енергетичного переходу, зокрема в рамках Угоди мерів та переходу на 100% ВДЕ. Усі програми та проекти, де передбачається бюджетне фінансування, мають обов’язково передбачати індикатори ефективності (KPIs) та незалежну верифікацію результатів.

9. СОЦІАЛЬНА ПРИЙНЯТНІСТЬ ТА КОНСЕНСУС

9.1. Інформаційні кампанії та комунікації

Побудова суспільного консенсусу щодо «зеленого» переходу вимагатиме змін підходу в урядових комунікаціях від традиційних інформаційних кампаній «для всіх» до цільового підходу, спрямованого на «агентів змін» – гравців ринку, інвесторів, активних споживачів.

Закріплення на рівні законодавства і ринкових практик класу проз’юмерів, енергетичних кооперативів та ОСББ як повноцінних учасників енергоринків дозволить використати їх потенціал, як бенефіціарів енергетичного переходу.

Ключовим акцентом у комунікаціях, поряд із посиленням ролі споживачів (consumers empowerment), має стати ефект економічного зростання та покращення добробуту громадян – зокрема, можливостей для зайнятості, розвитку підприємництва.

9.2. Піклування про соціально незахищені верстви населення

Головним механізмом підтримки вразливих споживачів має стати цільова соціальна підтримка, що відштовхується від доходу індивідуальних домогосподарств. Будь-які пільги та субсидії мають бути монетизовані, а нарахування проводитися на основі повної вартості енергії (включно із податками і зборами). Наслідком реформи соціальної допомоги має бути зменшення частки споживачів, що кваліфікуються на таку підтримку, до середнього рівня у країнах ЄС (не більше 10%).

Паралельно необхідно запровадити інші механізми захисту споживачів – практичне застосування індивідуального банкрутства та реструктуризації боргів, консультацій з питань енергозбереження, пільгового кредитування і/або субсидій на заміну неефективних енергоспоживчих приладів.

Одним з ключових рішень для вразливих споживачів має стати більша доступність державних програм енергоефективності. Поступове проникнення «розумних» енергоспоживчих приладів та «Інтернету речей» створить можливості для споживачів – спочатку промислових, але згодом і побутових – заробляти на ринку. Це включає як управління попитом, так і використання побутових систем для акумулювання енергії, участі у балансуванні.

Мінекоенерго

Публікації