Олександр Рєпкін Президент енергетичної асоціації «Українська Воднева Рада»
Зараз ми бачимо безпрецедентну підтримку водневих технологій по всьому світу.
При цьому воднева тематика стає все більш популярною не тільки в країнах, які займаються цим питанням вже десятки років (Японія, Південна Корея, Канада) але й у країнах, що стрімко розвиваються – Австралія, Перу та Марокко.
По всьому світу уряди країн приймають національні стратегії розвитку водневих технологій та їх інтеграцію в життєво важливі галузі економіки – енергетичну, транспортну та галузь житлово-комунального господарства.
Тільки в цьому місяці Німеччина оголосила власний національний план по розвитку водневих технологій з бюджетом на 7 млрд євро. За нею крокує Франція та Австрія, а згодом приєднається і решта країн Євросоюзу.
План розвитку водневої галузі до 2030 року
Наприкінці травня цього року в Брюсселі, віце-президент єврокомісії Франс Тіммерманс презентував план розвитку водневої галузі до 2030 року під назвою – Green Hydrogen Investment and Support Report.
У документі йдеться про те, що водень буде грати ключову роль у досягненні доступної, чистої та процвітаючої економіки.
Інвестиції у водневі технології можуть сприяти створенню нової моделі економіки країн Європи, екологічно-нейтральною та доступної та допоможуть відновитися після економічного спаду, спричиненого вірусом COVID-19.
При цьому, збільшити використання водню може обробна промисловість, що призведе до створення нових “зелених” робочих місць та економічне зростання.
Щоб зрозуміти побудову такої водневої системи, що складається з виробництва, інфраструктури та сховищ для зберігання, а також застосування водню, потрібно уявляти скільки інвестицій необхідно, та яка має бути державна підтримка.
Ці інвестиції створюють нові ринки водневої продукції, обладнання та комплектуючих, таких як електролізери та паливні елементи.
План розроблено на основі досліджень про попит на споживання водню (FCH JU Hydrogen Roadmap Europe) та досліджень про обсяги його виробництва до 2030 року (“Зелений водень Європи”, “2х40 ГВт зеленого водню для Європейської зеленої угоди”)
Загальний обсяг інвестицій до 2030 року оцінюється в 430 мільярдів євро, а необхідна підтримка — 145 мільярдів євро.
Зокрема, на виробництво водню планується витратити 220 млрд євро, з яких 160 буде спрямовано саме на отримання водня за рахунок відновлюваних джерел енергії сонячних та вітрових станцій.
120 млрд буде використано на будівництво водневої інфраструктури та проєктів по зберіганню водня. Ще 90 млрд євро буде спрямовано на створення допоміжних для водневої галузі виробництв – балонів, необхідної газової арматури, паливних комірок тощо.
Розподіл грантів та субсидій виглядає таким чином – для створення виробництва водню 95 млрд євро, на інфраструктуру та проєкти по зберіганню – 15 млрд євро та 35 млрд євро на створення допоміжних виробництв для водневої галузі.
Таким чином до 2030 року загальний обсяг інвестицій у водневу галузь складе 575 млрд євро.
Головним провідником в фінансуванні водневих проєктів Єврокомісією призначено Європейський інвестиційний банк.
Деякі європейські проєкти вже пройшли експертизу у вказаному банку та для них відкрито фінансування на довгий термін та за пільговою кредитною ставкою.
Де у цьому плані Україна?
Що дає Європейська нова зелена Угода для України?
Перш за все, це можливість стрімко відновити виробничий потенціал України, а головне — створити та розвивати галузь, яка потенційно може зробити Україну енергетично незалежною з експортно орієнтованою економікою.
Які для цього передумови? По-перше, Україна має другий в Європі потенціал відновлюваної енергетики.
Відповідні наукові дослідження були оприлюднені нашою асоціацією, Інститутом майбутнього та інститутом відновлюваної енергетики України.
Тільки 4 регіони нашої країни здатні забезпечити половину потреб країн Євросоюзу в енергії.
Так, Найбільш перспективним є Одеська (4 ГВт сонячної енергії та 34 ГВт вітрової), Миколаївська (3/30) та Херсонська (3/34) Запорізька (3/33).
У більшості цих областей проєкти опрацьовані та готові для будівництва. Всі ці дані підтверджено річним звітом IRENA (Міжнародна асоціація з відновлюваної енергетики) щодо потенціалу країн світу з виробництва енергії з відновлюваних джерел.
Це дозволить у найкоротший термін розпочати реалізацію проєктів, спрямованих на генерацію та експорт зеленого водню.
Також проведено дослідження, щодо можливого використання газотранспортної системи України для транспортування виробленого зеленого водню до країн Європи.
Дослідження показали, що є можливість транспортувати газову суміш з вмістом водню до 25%, а це 16 млрд куб метрів зараз або 10 млрд протягом наступних 4 років.
Що від нас чекає Євросоюз? Відповідно до “Green Hydrogen Initiative 2×40 gigawatt” та плану виходу з кризи COVID 19, на Україну виділено створення 10 ГВт нових потужностей з виробництва “зеленого” водню.
Це нові робочі місця, подальший розвиток відновлюваної енергетики без навантаження на тариф для кінцевих споживачів.
А головне — це вихід з існуючої енергетичної кризи, яка зараз ставить під загрозу інвестиційну привабливість України як держави та окремих її галузей відповідно.
Якщо говорити цифрами, то для України це додаткових 11 ГВт вітростанцій та 11 ГВт сонячних станцій, з фактором завантаження не менше 4000 годин на рік, які в результаті дозволять живити електролізери потужністю 10 ГВт.
Сумарно це близько 20 млрд євро інвестицій в економіку України.
Окремо вказана ініціатива окреслює потребу у створенні внутрішнього ринку водню. На ці цілі планується виділити 2,5 ГВт потужностей електролізерів з виробництва зеленого водню.
То як Європа буде рухатись далі в реалізації окреслених дуже амбітних цілей?
Відповідь буде зовсім скоро, а саме 8 липня цього року Єврокомісія представить дорожню карту під назвою “Green Hydrogen Alliance”.
В цьому документі буде надано детальну інформацію щодо країн, компаній та умов будівництва всіх визначених цілей по впровадженню водневої економіки в країнах Європейського Союзу.
