Чому уряд не розглянув найбільш актуального для громадян країни питання
Візит до України міністра енергетики США Ріка Перрі, що мав відбутися сьогодні, перенесено на листопад. Відомо, що Україна та США домовилися про закупівлю американського антрациту, і, цілком можливо, на перемовинах у Києві ця домовленість могла бути офіційно закріплена в усіх подробицях у присутності міністрів енергетики двох країн, а також інших керівників України.
Високого гостя в четвер чекали на відкладеній тепер презентації корпоративної стратегії НАК «Нафтогаз України» під амбітною назвою: «Нові перемоги для України».
На черговому засіданні український уряд мав намір прийняти ряд найважливі-ших (у будь-якому разі, для населення країни) рішень у сфері енергетики. Йшлося про зміну методики щорічного перегляду ціни на газ, що поставляється «Нафтогазом» населенню і теплопостачальним організаціям згідно з так званими спеціальними обов’язками, покладеними урядом на цю державну компанію.
Методика, що діє, є своєрідним зліпком із багаторазово висміяної методики ціноутворення на вугілля вітчизняного видобутку, що отримав назву «Роттердам+». І газ вітчизняного видобутку ми оплачуємо майже за такою ж формулою — нібито він доставлений з європейського хабу. Причому імпортний газ купувався там минулого року чи не цілий рік — і тоді, коли ціни були найвищі, і коли — найнижчі.
Готуючи до минулої середи проект відповідної постанови, уряд мав намір покласти край домаганням «Нафтогазу» на подальше постійне підвищення ціни газу для населення (на 19%), і, отже, завадити також і дорожчанню тепла, гарячої води і частково електрики.
Керівництво «Нафтогазу» далеко не все в цих намірах влаштовувало, і воно, вперше в історії України, почало погано приховану інформаційну «війну» з урядом. Більш того. Можна сказати, що на цьому етапі уряду довелося, сподіватимемося тимчасово, відступити через тиск, що чиниться на нього. Чого варта одна лише опублікована нещодавно в ЗМІ безпардонна вимога «Нафтогазу» до уряду без зволікань обнародувати ціну газу на наступний період.
Утім, Кабмін, схоже, не залишився у боргу. Національне антикорупційне бюро взялося за «Роттердам+». Причому ще до завершення слідства його голова Артем Ситник заявив, що ця формула застосовується законно лише щодо 3% вугілля і незаконно для всього іншого.
В «Нафтогазі» натяк зрозуміли. У будинку на Хмельницького тут же почали шукати підтримки і, схоже, знайшли.
Першою на захист улюбленого НАКу публічно висловилася керівник офісу Національної інвестиційної ради при Президентові України, екс-перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Юлія Ковалів. До речі, в її послужному списку була також посада голови наглядової ради «Нафтогазу України».
«Ми були неконкурентоздатними до моменту, поки ціни на природний газ не почали наближатися до імпортного паритету», – пояснювала чиновник.
«Що більше наша промисловість енергоємна, то вона менш конкурентоздатна на зарубіжних ринках», — проголошувала вона загалом добре відомі істини, але забула чомусь привести дані (або їх немає в природі?) про зростання конкурентоспроможності української продукції на світовому ринку після підвищення внутрішніх газових цін.
Про щорічний перегляд газових цін залежно від трендів на міжнародному ринку. Перегляд — це, пардон, зовсім не обов’язкове підвищення. Зниження теж не виняток. Більш того, багато що залежить від методики. Саме її і хотів переглянути Кабмін, жодного разу, до речі, не згаданий безпосередньо в спічі «дипломата» Ковалів. Уряд хотів мотивувати «Нафтогаз» купувати газ на споті не взимку, коли він там найдорожчий, а навесні та влітку, коли найдешевший.
Ковалів також розповіла про нову стратегію «Нафтогазу».
Тим часом вона повинна б розуміти, що у держави і в держкомпанії не може бути різних стратегій і що домінувати в цих документах повинні виключно інтереси держави.
Приблизно у тому ж ключі міркує і заступник голови парламентського комітету з ПЕК Ольга Белькова. Народний депутат сказала: «Україна, а саме Кабмін, узяв на себе певні зобов’язання перед МВФ. Відповідно до затвердженої методики існує необхідність або переглянути ціни, або змінити методику (їх формування), що є справедливим правом однієї зі сторін».
«Які наслідки цих дій, знає сам Кабмін», — натякнула на щось Белькова (можливо, на пріоритетність здобуття чергового кредитного траншу МВФ).
Того ж дня комерційний директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко старанно писав про цю ж проблему в своєму «Фейсбуці». Діючи немов за однією шпаргалкою з Ковалів, він закликав Кабмін позбутися посередників при постачаннях газу населенню, тобто від газопостачальних організацій, що належать, за його даними, в головним чином олігархові Дмитру Фірташу.
«До 1 вересня прийняти постанову, щоб із 1 жовтня вже зміни почали діяти», — вказує уряду Вітренко і намагається показати себе ще й політиком. «Спроби «перевести стрілки» з Фірташа на «Нафтогаз», може, комусь особисто і допомагають, — пише державний газовий чиновник, — але ситуацію з народною довірою до дій влади все одно не рятують…»
Але чи не є і «Нафтогаз» монополістом? «День» поставив його екс-міністрові комунального господарства України Олексієві Кучеренку і запитав також, чи буде нашим людям якась користь, якщо НАК доб’ється ліквідації обл- і райгазів і візьме замість них на себе всю дистрибуцію газу, призначеного населенню. «У цій ситуації монополізм «Нафтогазу», — упевнений експерт, — набагато небезпечніший, ніж монополізм Фірташа».
Порада досвідченого енергетика пана Перрі допомогла б прийняти правильне рішення. Але чи можна його відкладати в холодну листопадову шухляду? Наш уряд і сам спроможний розібратися, в чому полягають інтереси українського народу.
