«Кращий спосіб залишатись послідовними –
змінюватись разом з обставинами»Уїнстон Черчіль
У важкі роки перебудови Україна спромоглася зберегти потужний енергетичний потенціал, здатний забезпечити потреби власної економіки, разом з тим, якщо найближчим часом не буде створено реальний конкурентний Енергоринок, ці потужності перетворяться в тяжкий баласт для економіки, фінансові наслідки якого вже реально відчуває кожен громадянин держави.
На початку 90-х років XX століття енергосистема України являла собою вертикально інтегрований енергетичний комплекс.
Фактична реорганізація розпочалась з видання Указу Президента про структурну перебудову, було розпочато акціонування підприємств і створення передумов для організації конкурентного середовища шляхом розділення функцій з виробництва, передачі та постачання електроенергії.
Наприкінці 1994 р. був утворений незалежний позавідомчий орган, на який покладені функції регулювання електроенергетики — Національна комісія з питань регулювання електроенергетики України.
У 1996 р. розпочато процедуру видачі— ліцензій на здійснення підприємницької діяльності з виробництва, передачі та постачання електроенергії. Першу в Україні ліцензію на виробництво електроенергії отримала Державна акціонерна енергетична компанія «Дніпроенерго».
У лютому 1996 р. Кабінет Міністрів України видав постанову про забезпечення роботи оптового ринку електричної енергії України – ОРЕ запрацював в експериментальному режимі.
Історія Ради ОРЕ бере свій початок у 1996 році. Тоді, представників виробників та постачальників електроенергії була утворена Тимчасова Рада, яку очолив директор Державної акціонерної енергогенеруючої компанії «Центренерго», Сябер Микола Олексійович. Основним завданням, поставленим перед Радою, було розроблення проекту Договору між членами ОРЕ та додатків до нього. Перше засідання відбулося 20 березня, а 21 березня був підписаний Тимчасовий договір членів ОРЕ.
Робота над проектом ДЧОРЕ тривала кілька місяців за її результатами Тимчасова Рада призначила Загальні збори виробників та постачальників електроенергії, які відбулися 24 жовтня 1996 р.
Після обговорення положень договору вирішено проект доопрацювати, а повноваження Тимчасової Ради подовжити до нових зборів, які призначили в приміщенні Національного диспетчерського центру України на 15 листопада 1996 року.
На них було укладено Договір між членами ОРЕ та обрано Раду ОРЕ, фактично відбулося заснування ОРЕ — єдиного в межах держави договірного об’єднання суб’єктів підприємницької діяльності, що працюють на підставі відповідних ліцензій. Того ж дня 55 ліцензіатів НКРЕ стали першими членами ОРЕ та підписали Договір між членами ОРЕ — багатосторонню угоду, яка регулює відносини на енергоринку та визначає основні економічні, фінансові засади та механізми його функціонування.
Перше засідання Ради ОРЕ відбулося 21 листопада того ж року в приміщенні НДЦ України. Голосуючі директори обрали голову Ради ОРЕ. Ним став директор «Дніпроенерго» Бондаренко Володимир Петрович.
В подальшому склад Ради змінювався, але незмінним залишалися напрям діяльності та принципи прийняття рішень, які одночасно поєднували зваженість, корпоративність, державницький підхід.
Значний досвід залучених до цих заходів фахівців-енергетиків допомогли прийняти виважені рішення. За результатами вивчення передового світового досвіду спеціалісти електроенергетичної галузі обрали модель «Єдиного покупця», яка на той час позитивно зарекомендувала себе в Англії, Уельсі і Аргентині.
Економічна суть обраної моделі функціонування ОРЕ полягала в розділенні процесів виробництва, передачі та постачання електроенергії на окремі види діяльності та створенні конкурентного середовища в енергетичному секторі.
На початковому етапі забезпечення функціонування ОРЕ здійснювалося оптовим постачальником електроенергії – Спеціалізованим відокремленим підрозділом «Енергоринок» ДП «НЕК «Укренерго», утвореним як перший крок на шляху створення Державного підприємства «Енергоринок».
До червня 2000 р. функціонування ОРЕ здійснювалося фактично в експериментальному режимі, активно розроблялися та впроваджувалися нормативні документи, необхідні для належного функціонування Оптового ринку, вживалися заходи з налагодження інформаційного забезпечення та організації оперативного інформаційного обміну між суб’єктами ОРЕ.
Двосторонні договори купівлі-продажу електроенергії були укладені лише з частиною учасників ринку. Основна об‘єктивна причина цього — не в повній мірі розроблена нормативна база функціонування ринку. У разі відсутності таких договорів, взаємовідносини сторін регулювалися тільки ДЧОРЕ. Згодом, поступово набуваючи досвіду, на ОРЕ відповідно до діючого законодавства запроваджуються двосторонні договори купівлі-продажу електроенергії з наявністю в них обов’язкових істотних умов взаємодії сторін.
У травні 2000 р. постановою Уряду України було утворено Державне підприємство «Енергоринок» та визначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються виключно у грошовій формі. За ініціативою Уряду у червні того ж року були внесені зміни до Закону «Про електроенергетику», якими закріплювалися основні положення Договору між членами ОРЕ, в тому числі і Правил ОРЕ.
Законодавчо визначені та закріплені такі поняття як «оптовий постачальник електроенергії», «розподільчий рахунок», «алгоритм оптового ринку електричної енергії України», та встановлювався спеціальний режим розрахунків за спожиту електроенергію. З набуттям чинності цього Закону стає обов’язковим укладення учасниками ОРЕ договорів купівлі-продажу електроенергії з оптовим постачальником, а також відкриття постачальниками за регульованим тарифом та оптовим постачальником електроенергії в уповноваженому банку розподільчих рахунків (згодом — поточні рахунки із спеціальним режимом використання).
Позитивні результати функціонування ОРЕ та доцільність поступового реформування енергетичного ринку України дали підстави Уряду України у листопаді 2002 р. схвалити Концепцію функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії України. Концепцією визначений поетапний перехід від діючої моделі ринку «Єдиного покупця» до ринку двосторонніх договорів та балансуючого ринку.
Вдосконалюється і механізм розрахунків на ОРЕ – з 2005 р. згідно зі змінами, внесеними до Закону України «Про електроенергетику», виробникам у кожному розрахунковому періоді забезпечується оплата вартості електроенергії, закупленої у цьому періоді оптовим постачальником електроенергії, у рівному відсотку кожному Виробнику.
З метою вирішення наболілої проблеми взаємної заборгованості підприємств ПЕК у 2005 р. Верховною Радою України приймається Закон України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств ПЕК». У складі ДП «Енергоринок» утворюється Розрахунковий центр та розпочинається процедура погашення заборгованості.
У 2005 р. Кабінетом Міністрів України ухвалюється Комплексний план заходів із забезпечення фінансової стабілізації підприємств ПЕК, а у 2007 р. – План заходів щодо реалізації положень Концепції функціонування та розвитку ОРЕ та План заходів з реформування та розвитку енергетичного сектору.
Рівень розрахунків на ОРЕ набуває тенденції до стабільного росту і досягає показників світового рівня. Нажаль подальші процеси що відбувались в державі стали серйозним випробування на міцність енергетичної спільноти. Ми ці випробування витримали, дуже часто за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, але це були спільні рішення в інтересах держави. Завдячуючи цьому вдалося запобігти багатьох негативних наслідків, робота продовжується.
Сектор енергетичного ринку України було реформовано. Це була радикальна реформа, яка запровадила законодавчу та регуляторну бази, що сприяло висуненню енергетики на передній план в регіоні в питаннях розвитку конкуренції, розмежування типів діяльності та регулювання.
В подальші роки новий ринок зіткнувся з великими труднощами. Це було викликано багатьма факторами, а саме:
а) деякі правила були не завершені (наприклад, правила, що стосувались кредитного покриття);
б) новий ринок передбачав впровадження багатьох технічних та економічних заходів, але ці заходи не були здійснені;
в) політична та економічна ситуація в країні та енергетичному секторі не дозволяла перейти до більш конкурентного ціноутворення на оптовому ринку, яке би забезпечило базу для його нормального функціонування;
г) криза платежів на енергетичному ринку призвела до жорсткого недофінансування сектору генеруючого сектору та дискредитувала конкурентні ринки електроенергії.
Існуюча модель ринку не змогла досягти ефективної конкуренції між виробниками і не забезпечила ціноутворення, яке б відбивало реальні витрати на постачання електроенергії всім типам навантаження і на надання всіх видів послуг. Стимули для поліпшення ефективності та інвестицій залишаються дуже обмеженими. Крім того, можна спостерігати, що спроби пристосувати правила ринку для вирішення тих або інших оперативних питань призвели до загального зростання регулятивного впливу, зміцнення централізованого управління та зменшення конкуренції і ефективності. У той же час, ці заходи не вирішують проблем інвестицій та необхідності створення стимулів для підвищення ефективності.
На превеликий жаль, оцінки роботи галузі даються залежно від політичної доцільності.
Втім, спекуляції не принесли серйозних дивідендів жодній політичній силі. При цьому, колективи енергетиків продовжують професійно виконувати свої обов’язки. От тільки згадують про їхню самовіддану працю, крім виборів, ще декілька разів на рік: негативно – при підвищенні тарифів, відключеннях електроенергії, позитивно – в День енергетика.
З метою системного вирішення завдань енергетики потрібно звернутись до економічної теорії та виходити із необхідності обґрунтування законо¬мірності функціонування національної економіки в цілому.
Економічні закони, як і закони природи, мають об’єктивний характер. Проте вони істотно відрізняються від законів природи, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — при виробництві, розподілі, обміні та споживанні. Більшість із них тимчасові, минущі. Водночас у дії економічних законів і законів природи певною мірою спостерігається така спільна ознака, як спадковість.
Регулювання макроекономічної системи здійснюється через ринкові важелі та апарат державної економічної політики.
З’ясування суті макроекономічних процесів і явищ – необхідна умова розробки економічної політики держави. Не випад¬ково питання макроекономіки стають головним об’єктом політичних дискусій у галузі економіки будь-якої країни світу.
Одним з головних макроекономічних законів вважається закон загальної економічної рівноваги. Будь-яка макроекономічна система об’єктивно прагне до рівноваги. Поняття загальної економічної рівно-ваги характеризує збалансоване і узгоджене функціонування всіх рин-кових структур.
Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулю¬вання, до досягнення так званого природного порядку в економіці за¬безпечується за допомогою механізму ціноутворення. Потрібно розгля¬дати дві ціни:
– природну, що покриває витрати і дає середню норму при-бутку;
– ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.
Регулююча роль цін при цьому виявляється таким чином: якщо попит вищий за пропозицію, а ринкова ціна відхиляється вище від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, прибуток вищий від середньої норми. Капітал переміщують у більш прибуткову галузь від природної. Якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.
Це забезпечує рівновагу в економіці, тобто, такий розподіл ре¬сурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. Отже, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досяг¬нення макроекономічної рівноваги.
Досягнення сталого економічного розвитку в глобальному масштабі потребує раціонального використання енергетичних ресурсів, технологій, відповідних економічних стимулів та стратегічного планування енерго-екологічної політики на регіональному та національному рівнях.
На основі аналізу несиметричності в умовах торгівлі, спричиненої високим рівнем протекціонізму в розвинених країнах і високим рівнем відкритості ринків України внаслідок лібералізації торговельних режимів та оцінки впливу цих чинників на розвиток товарних ринків України вбачається доцільним проведення політики протекціонізму енергетики на сучасному етапі розвитку України.
Функціонування паливно-енергетичного комплексу має свої особливості, викликані об’єктивними умовами функціонування галузі, безперервністю виробництва, протиріччям між суспільним характером споживання і приватним характером виробництва та ін. Головними факторами розвитку паливно-енергетичного комплексу, зокрема, електроенергетики як за минулий період так і зараз є розрахунки, і саме негаразди у системі розрахунків спричинили цілий ряд кризових явищ.
Основні економічні ризики, пов’язані з наступною лібералізацією національного електроенергетичного ринку.
Економіка і соціальна сфера являють собою єдину систему з єдиним кругообігом коштів у готівковій та безготівковій формах. Неплатежі в одному із ланцюгів кругообігу коштів, наприклад, у системі паливно-енергетичного комплексу неминуче тягнуть за собою неплатежі в іншій ланці, внаслідок чого виникає негативний сукупний економічний результат, який в найбільш складні періоди набував характеру кризи, а зараз ще знаходить свій прояв у неплатежах за спожиті газ, теплову та електричну енергію.
Протиріччя тут полягають у загальносуспільному значенні паливно-енергетичного комплексу і приватному характері виробництва, яке не може бути зупинене навіть при часткових неплатежах.
Електроенергетика – базова галузь національного господарства, ефективне функціонування якої необхідна умова стабілізації економіки, структурних перетворень, задоволення потреб населення та суспільного виробництва в електричній енергії. Від надійного і сталого функціонування галузі значною мірою залежать темпи виходу України із скрутного економічного становища та рівень енергетичної безпеки держави.
Економічні, інституційні та інші перетворення в енергетиці, а також побудова внутрішньої та зовнішньої політики у цій сфері має ґрунтуватися виключно на положеннях законів України. Саме закони мають стати основою правового регулювання енергетичних відносин. Таке регулювання має бути максимально чітким та деталізованим, що дозволить обмежити потреби у прийнятті підзаконних нормативно-правових актів та уникнути дискримінаційного застосування законодавства.
Крім того, існує об’єктивна необхідність удосконалення правового регулювання енергетичного комплексу з метою виконання зобов’язань України, передбачених у відповідних міжнародних угодах.
На закінчення свого виступу, хочу привітати всіх присутніх з 20-літтям створення Оптового ринку електричної енергії, побажати успіху, благополуччя та подальшої плідної праці з розвитку стратегічної галузі енергетичного комплексу України.
Запайщиков К.В., голова Ради ОРЕ України
(виступ на засіданні Ради ОРЕ України під час відзначення 20-річчя Ради)
