Заступник генерального директора Державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон” з питань науки і нових технологій
Доктор фізико-математичних наук, профессор
Член Центрального правління Науково-технічної спілки енергетиків та електротехніків України
Відомий спеціаліст у галузі ядерної фізики і ядерної енергетики
Лауреат іменної премії ім. К.Д. Синельникова НАН України
Автор 257 наукових праць, 12 авторських свідоцтв і 6 патентів України
Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України
Народився 20 липня 1937 року в с. Стремигород Малинського району Житомирської області в родині шкільного вчителя фізики та математики, учасника бойових дій Василя Григоровича Токаревського та Оксани Карпівни Токаревської.
У 1954 р. він вступив на радіофізичний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, де на той час знаходилася кафедра ядерної фізики, а у 1959 р. отримав диплом з відзнакою за спеціальністю “Радіофізика і електроніка (спеціалізація – ядерна фізика)”.
З 1959 р. по 1996 р. Володимир Васильович займався науково-дослідними роботами в галузі ядерної фізики, прикладної ядерної фізики і ядерної енергетики. Успішно закінчив аспірантуру Інституту фізики АН УРСР і захистив у 1963 р. кандидатську дисертацію. У 1973 р. захистив докторську дисертацію з експериментального дослідження ядерних реакцій.
Після захисту докторської дисертації коло наукових інтересів В.В. Токаревського розширилося: він займається дослідженнями взаємодії важких іонів з ядрами в Об’єднаному інституті ядерних досліджень (Дубна, Росія), Центрі ядерних досліджень Сакле (Франція) і Пенсільванському університеті (Філадельфія, США).
У 1977 р. В.В. Токаревський запропонував створити і очолив новий відділ прикладної ядерної фізики Інституту ядерних досліджень АН УРСР, який був першим науковим відділом такого профілю у СРСР. У 1985 р. цей відділ було перетворено на відділ атомної енергії Інституту ядерних досліджень АН УРСР.
Починаючи з кінця 1985 р. розпочалися спільні роботи з Чорнобильською АЕС з експериментального визначення глибини вигоряння ядерного палива, оптимізації перевантажень ядерного палива, модернізації систем контролю цілісності технологічних каналів тощо. Але вибух реактору четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС в ніч на 26 квітня 1986 р. примусив змінити тематику досліджень і виконати інші роботи. Вже через два тижні після вибуху на найпотужнішому у той час в Києві комп’ютері після майже двохсот годин розрахунків було доведено, що вибух реактору був неминучим внаслідок недоліків у системі управління активної зони реактору. Результати моделювання доповідались на засіданні першої робочої групи Урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС наприкінці травня 1986 р. у Москві. Для В.В. Токаревського післячорнобильський період ознаменувався перенесенням центру ваги досліджень і практичної діяльності на проблеми поводження з радіоактивними відходами і ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Після набуття Україною незалежності В.В. Токаревський у 1991 р. очолив творчий колектив з розробки першої Національно ї програми розвитку атомної енергетики в Україні, яка була передана до уряду. Після 1993 року він працював на посадах генерального директора Міжгалузевого науково-технічного центру “Укриття” НАН України (м. Чорнобиль), генерального директора новоствореного державного спеціалізованого підприємства Центр переробки та захоронення техногенних відходів “Техноцентр” (ДСП “Техноцентр”, м. Чорнобиль), підпорядкованого Міністерству України з питань ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, генерального директора державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон”.
Під керівництвом Володимира Васильовича у 1997 р. в зоні відчуження розпочато будівництво комплексу виробництв “Вектор” для захоронення радіоактивних відходів і у 2008 р. була введена в експлуатацію інфраструктура цього комплексу. Завдяки особистим зв’язкам з ученими багатьох країн світу були започатковані міжнародні проекти з установами Німеччини, Швейцарії, США і Росії з проблем поводження з паливовмісними матеріалами об’єкту “Укриття” та розробки нових енергозберігаючих технологій переробки радіоактивних матеріалів і відходів. У 2001 р. була розроблена стратегія вилучення паливовмісних матеріалів і поводження з радіоактивними відходами об’єкту “Укриття”.
Професор В.В. Токаревський виконує велику науково-організаційну роботу. Він входив до складу декількох відомчих і галузевих науково-технічних рад, був членом правління Українського ядерного товариства, член Центрального правління Науково-технічної спілки енергетиків та електротехніків України. Під його керівництвом було захищено 12 кандидатських дисертацій у галузі ядерної фізики та використання ядерної енергії. Серед його вихованців – 4 доктори наук. З 1975 р. по 2007 р. займався педагогічною діяльністю на кафедрі ядерної фізики Київського національного університету, де започаткував спецкурси “Прикладна ядерна фізика” та “Поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом”.
Соціально активна позиція В.В. Токаревського відзначилася активною участю у громадських слуханнях з питань заборони завершення будівництва третьої черги Чорнобильської АЕС (1987 р.) і відміни мораторію Верховної Ради України на будівництво нових енергоблоків АЕС в Україні (1992 р.), організованих Науково-технічною спілкою енергетиків та електротехніків України, головою науково-технічної секції якої “Ядерна енергетика та промисловість” він є з 1980 року.
