Віце-президент Українського ядерного товариства
Заслужений енергетик України
Дійсний член Академії інженерних наук України
Єдиний в Європі керівник, який очолював ядерний об’єкт, а саме: відособлений підрозділ “Рівненська атомна електростанція”, незмінно двадцять дев’ять років поспіль (1973-2002 рр.), під керівництвом якого було введено в експлуатацію п’ять (!) атомних енергоблоків України
Народився 25 лютого 1930 року в с. Лужки Іванівської області. Тут, серед простих і скромних трудівників, формувався фундамент його характеру.
Бажання осягнути нове і передове, випробувати себе у важкі післявоєнні роки привели юнака в Іванівський енергетичний інститут.
Трудову діяльність молодий інженер-теплоенергетик В.О. Коровкін розпочав у 1952 р. на атомному комбінаті “Маяк”, відомому як Челябінськ-40. А з 1953 р. працював на ТЕЦ Сибірського хімічного комбінату, інакше Томськ-7. У ті роки Сибхімкомбінат уособлював усе передове в атомній науці і техніці. Починав В.О. Коровкін звичайним інженером, пройшов усі виробничі щаблі, виріс професійно, збагатився величезними, придбаними на практиці, досвідом і знаннями. Коли через 20 років залишав підприємство, то сім із них пропрацював уже директором ТЕЦ.
На початку 70-х, коли ядерна енергетика набирала обороти, йому, справжньому професіоналу, зрілому керівнику, запропонували очолити Західно-Українську АЕС (первинна назва Рівненської АЕС).
Уперше Володимир Олександрович Коровкін ступив на землю Полісся у 1973 р. в ролі директора атомної електростанції, яка існувала тільки на кресленнях.
Усе починалося з нуля: народження і створення колективу, будівництво нового міста, пуски енергоблоків…
Здатність створювати потужну команду соратників, знаходити людей, які оптимально відповідають для вирішення поставлених завдань – дозволили за короткий строк розпочати будівництво атомних блоків і монтаж їх устаткування.
Темпи зведення блоків вражали уяву: 1976 р. – закладення першого кубу бетону в фундамент АЕС; 1980 р. – пуск енергоблоку № 1; 1981 р. – пуск енергоблоку № 2; 1986 р. – незважаючи на важкі часи в атомній енергетиці після Чорнобильської аварії – пуск енергоблоку № 3.
Володимир Олександрович зумів зберегти і енергоблок № 4 після введення “Мораторію на будівництво АЕС”, що дозволило надалі забезпечити його успішний пуск.
Одночасно з будівництвом станції зводилося місто енергетиків. І в тому, що Кузнецовськ є сучасним містом є головна заслуга Володимира Олександровича, адже вперше в практиці будівництва подібних об’єктів не було тимчасового житла, вічного супутника електростанцій.
Під керівництвом В.О. Коровкіна були подолані важкі часи 1982 року – карстові прояви. Вирішувалася доля енергетичного гіганта. Висновок – Рівненській АЕС бути!
Досвід, знання, масштабність мислення Володимира Олександровича були затребувані в ДП НАЕК “Енергоатом” на посаді віце-президента з капітального будівництва (2002- 2005 рр.) для пуску енергоблоків № 4 ВП “Рівненської АЕС” та № 2 ВП “Хмельницька АЕС”. Як і очікувалося, об’єкти були введені в експлуатацію в строк і з найменшими затратами!
Працював віце-президентом, а серце й душа як і раніше належали Рівненській АЕС, Кузнецовську. Тому закономірно, що жителі довірили йому своє місто, вибравши мером м. Кузнецовська у 2005 р.
Заслужений енергетик України В.О. Коровкін є кавалером орденів Трудового Червоного прапора (1971), Жовтневої революції (1982), Дружби народів Російської Федерації (1997), “За заслуги” ІІІ ступеня (1998), святого Володимира (1999), Ярослава Мудрого V ступеня (2004), нагороджений медалями “За трудову доблесть” (1966), “За доблестный труд” (1970), Золотою медаллю Франції “За динамизм в промышленности и коммерческой деятельности и личные заслуги в стратегическом управлении предприятием” (1998), персональною нагородою міжнародної програми “Ертсмейкер” (Earthmaker) “За мудрость и дальновидность политики управления” (1998) та удостоєний багатьох інших урядових та корпоративних нагород.
І сьогодні Володимир Олександрович Коровкін трудиться на благо людей, на благо незалежної України. Йому близька доля рідного міста, доля Рівненської АЕС.
